субота, 24 січня 2015 р.

Обережно шахраї!

Коли читаєш Ільфа і Петрова, Зощенка або О’Генрі, мимохіть думаєш: описано, мабуть, уже всі види шахрайства. Як би ж то! Саме життя (а розвиток науки та техніки, радіотелекомунікацій) вносить нині в цю тему свої корективи. Про один із таких «модернів» розповімо.

Вночі, до Мар’яни Ігорівни зателефонували. Номер невідомий. «Алло?» – тихенько промовила в трубку. Від відповіді у неї голова пішла обертом: «Це телефонують з міліції. Можна Вашого чоловіка до телефону?». «А що сталось, скажіть мені?» – аж закалатало в грудях. 

«Наберіться мужності. Ваш син в нічному клубі  побився з хлопцями. Коли приїхав наряд міліції, він чинив опір, обірвав погон сержанту. Коли везли в чергову частину, виламав двері в автомашині. Зараз він знаходяться у нас, і будемо чекати ранку, поки прийде начальник райвідділу міліції. І, напевно, будемо рухати кримінальне провадження. Та Ви не переживайте, в суді багато не дадуть – років зо п’ять-шість».

Від цих слів у бідолашної матері потемніло в очах, здалося, що серце розірветься від жаху. «Що маю робити?» – ледь прошепотіла у слухавку жінка. «Принесіть синові теплі речі, паспорт». «Чи можна… якось вирішити  проблему? – обережно спитала вона. – Я компенсую шкоду, завдану моїм сином», – додала  благально. Через декілька секунд невідомий «працівник  міліції» сказав, що можна все, але за однієї умови. Вдосвіта вона піде в нічний  клуб і заплатить за розбитий посуд і зламані стільці. А зараз, мовляв, нехай бере 15 тисяч гривень та їде в райвідділ міліції – назвали куди  саме і з ким контактувати.

Пані Мар’яну взяв у лещата глибокий шок. Вона запропонувала «добродієві» заїхати до неї додому, оскільки зараз, о 4-й годині, чим же їй дібратись? «Ні. Приїдьте самі. Дорога кожна хвилина, тому слід поспішати. І будьте на зв’язку!» – командним тоном порадив так званий «міліціонер». Украй налякана жінка продиктувала в слухавку ще й свій номер телефону. На цьому жахлива розмова закінчилась.

Спроби розбудити чоловіка виявились марними. Він крізь сон пробурмотів: «Якого сина породила і  виховала - такого й маєш… Сама виручай хулігана». Повернувся на другий бік і знову захропів. Мати рухалась приміщенням неначе зомбі. Одяглась, витягла з вузлика, схованого від злодіїв у туалетному бачку, накопичені на весілля сина гроші. Купюри немов уві сні – новенькі і хрусткі. Доклала решту суми в доларах і майнула привидом на вулицю. О такій порі не було жодного таксі. Як на зло! Почала швидко йти, власне, майже бігти в напрямку райвідділу міліції.

Аж раптом задзеленчав телефон. «Ну й де ж Ви так довго?» – суворо спитав той же голос. «Біля  супермаркету «Арсен», – чемно відповіла Мар’яна. «Стійте на місці, зараз до Вас червоним «гольфом» під’їде наш працівник, звати його Ігор», – пролунала чітка вказівка. І справді, за кілька хвилин до самотньої перехожої підрулила машина шкарлатного кольору. «Давайте гроші, – висунув руку «співробітник міліції». Жваво полічив банкноти і сказав, що тут на 200 гривень більше. Відтак одну купюру повернув, мовляв, йому не потрібно більше, ніж домовлялись. «Який чесний!» – подумки здивувалася Мар’яна. Отримавши потрібне, «порядний» молодик  попрощався, і  пообіцяв, що сина привезуть за годину цією ж машиною.

Додому прийшла в оптимістичних роздумах: добре все, що добре закінчується. І не дуже й дорого обійшлось! Могло ж статися, що замість весілля – тюрма. Заходилась готувати чай, поживний сніданок, бо син, бідненький, мабуть, змерз і зголоднів у райвідділі. Згодом почула, як на вулиці скрипнули гальма. «Це ж мій Олежик», – радісно визирнула у вікно. Дійсно, біля під’їзду зупинилося авто, але не червоне, а жовте, і, як видно, таксі. Коли син увійшов у двері квартири, мати підбігла до нього з обіймами. А він заторохтів: «Вибачте, що не зателефонував і так пізно прийшов. Думав, будете сварити. Був із коханою. Мій мобільник розрядився, тому не міг повідомити, де я і з ким». «А хіба ти був не у міліції?» – оторопіла мати…

Того дня Мар’яна Ігорівна раз за разом набирала телефонні номери й усім своїм родичам та знайомим оповідала подробиці нічної пригоди. Щоправда, суму, вручену аферистам, трішки зменшила, бо таки соромно, що її обдурили, немов школярку. Уважно її вислухала і подруга Наталя, хоча в душі посміялась над пустоголовою: «От, слава Богу, в мене дочка, а не син… Зі мною такого ніколи не трапиться!». Однак за декілька тижнів невідомий телефонував уже їй, запропонував знову-таки небезкорисливу поміч. І справа вкрай термінова – «виручати дочку, яка сіла за кермо автомобіля свого друга і збила на дорозі вагітну  жінку»… Як розгортався цей сценарій, читач, напевно, здогадався. Хіба що сума, втрачена в другому випадку, інша.

Чому стали можливими такі прикрі випадки? По-перше, шахраї телефонують навмання, і, на щастя, не всі громадяни довірливі та сердешні, як згадані персонажі, до того ж, не поспішають позбутись грошей. По-друге, як правило, телефонують обізнані стосовно наявності дітей у цій сім’ї і фінансового стану батьків. По-третє, трапляється, що улюблені чада, у разі нестачі грошей на азартні ігри, нічні бари, інколи наркотики, подарунки коханим, сплату боргів тощо, й самі організовували нічний дзвінок.

Отже, хай там як, радимо читачам телефонувати на 102 та з’ясовувати правдивість інформації.

Олександр Андрушків
начальник  сектору карного розшуку
Шевченківського РВ м.Львів